Порадник

Пригоди згадуючи старовинні,
Розповідають, сміючись,
Діди в окрузі ще й понині,
Як їхні прадіди колись
Біля ставкової загати
Зібрались лазню будувати.
Вже й стіни вивели вони,
І дах соломою покрили,
Уже і вікна всі посклили,
І навіть встановили казани.
Зосталися одні дрібниці:
Прибить полиці
Та у парній підлогу настелить.
Хоч це робота й невелика,
Та вийшла раптом заковика:
В останню, завершальну мить
Давай-но будівельники гадати —
Стругать дошки чи не стругати!
— Стругать! —
        доводили одні, —
Щоб всі дошки були гладенькі. —
А другі відмовляли: Ні!
Це зайві витребеньки!
— Дошки нестругані — шорсткі,
І можна поколоти п’яти.
— А стругані — сковзькі,
І ви повинні знати,
Що це ще небезпечніш устрокат,
    Бо замість п’ят
Носи ми будем розбивати... —
Отак, не скуплячися на слова,
Вони сварилися і день, і два,
    І лиш на третій
Порадила бабуся їм сліпа:
— А ви б сходили до попа —
Нехай розсудить вас отець Мелетій.
— Ай справді! — сперечальці загули
І всі гуртом до батюшки пішли.
А піп із ліжка щойно встав.
    І для почину,
Хоча й хильнув уже чарчину,
Одначе пам’ятав і про устав,
Одразу вдяг статечності личину.
Отож промовивши «Ну-ну!»,
Спочатку вислухав він сторону одну
І голосно сказав:
            — Та безумовно,
Що маєте ви рацію, ще й повну! —
А других вислухав — прорік:
                        — Ну що ж,
Глаголите ви істину також! —
І всі тут розвели руками:
— Ви розсудили мудро — що й казать,
Та як нам бути із дошками —
        стругать чи не стругать? —
І тут, очиці втупивши в карниз,
Глибокодумно відказав служитель:
— Дошки, звичайно, ви стружіте,
Одначе струганим кладіте вниз...

* * *

Хоч піп Мелетій вже давно помер,
Та є такі порадники й тепер.