Бджолина скарга

Хоча і вислуживсь Ведмідь у зави,
Але, як зав,
Себе не показав,
Бо більш, ніж про службові справи,
Про власні інтереси дбав.
Завжди і скрізь, де мав лиш змогу,
Він лапу запускать любив:
Медок із пасік, рибку із ставів
Тяг без кінця в свою берлогу.
Примітили усе те бджоли
Та й загули, обурені украй:
— Стривай же, брат, стривай!
Сховать кінці у воду не дозволим!
Ми викриєм тебе! — сказали
І Леву скаргу написали.
Та Лев, як керівний товариш,
Ніяких скарг ніколи не читав.
Лис, помічник, йому доповідав,
А він високі вказівки давав лиш.
Не вдарив він і тут у грязь лицем,
А ткнув у скаргу олівцем
І запитав:
— 3 якого гаю?
— Та з того, де Ведмідь, — одвітив Лис.
— То хай Ведмідь і розглядає! —
І розчерком одним навскіс
Лев вивів резолюцію сердиту:
«Розглянути і заходів ужити!»
Аж лист в гаю посипався з дерев —
Такий Ведмідь підняв там рев:
— Ну, я ж вам покажу! Тут заходів вживу я!
Не випадково ж Лев,
Сам Лев мені їх вжити пропонує!..

. . . . . . . . . . . . . .

Мораль? Й таке буває ще, на жаль!