У темному ялиннику між лісових угідь, Де за ялицею шумить ялиця, Ішов розлючений Ведмідь, Йому сьогодні настрій зіпсувала Ведмедиця. От він тепер шукав, на кому б злість зігнать: «Хіба що ці дерева поламать? Але ж вони стоять, неначе первозданні. Хіба що за хвоста схопить Лисицю Та кинути в колючу глицю? Але ж вона завмерла у святій пошані. Чи, може, завернути до старого гаю Та випити цеберку медограю, А потім вже зчинити бучу вдома? Але ж тоді й на очі не показуйся нікому, Та і який то мед — бурда з кислиць і слив». Отак Бурмило думав і ходив, Ходив і думав так годин із шість, Аж поки вся не вийшла з нього злість... Потому повернувся у барліг І тихо спати ліг. Яка, ж спитають люди, в байці сила? Слід би повчитись декому в Бурмила!