Два діди з онуками Вийшли погулять І своїх нащадків тих Стали вихвалять. — Мій Петро, скажу тобі, Це талант, це хист, Як пожбурить грудкою — Мов артилерист. В ціль улучить точно він, Прямо богатир, Не якийсь пустун-свистун, Справжній командир! — Ну а мій Михась малий, Що гуляє ген, — Другий дід показує, — Просто феномен: Пустить пароплавчика Й цілий день гуде, Бачу, що в роду моїм Капітан росте! — Як почули хлопчики, Хто такі вони, До дідів підскочили, Підтягли штани, Гордовито глянули І як закричать: — Якщо перед вами тут Командири — встать! — Ледь діди позводились, Раді, ну й дива! А онуки з ходу їм: — Кроком руш! Ать-два! — ...На алеях сквериків, Парків і садів Десь муштрують хлопчики Й досі тих дідів!