Ворона всілась на ялиці, Задумалась і каркнула з нудьги: — Немає сиру! З’їли вороги! Чорти взяли б оту Лисицю! — Аж тут і злодійку побачила здаля. Стоїть кума, хвостом виля, Немов від сорому не може слова мовить… Ворона гав не ловить, Гадає: ні, тепер дурних нема! — А йди сюди, кума! Мене ти провела безкарно! Але чекай: У тебе совість є? Робити ж так негарно! То краще борг віддай! — Та я ж оце і йду тебе шукати, Щоб сир віддати. Ось на — бери! — Ворона — каменем згори. ...Поснідала Вороною Лисиця І весело пішла води напиться. Чом не радіти їй, коли Тих дурнів часом хоч соли!
