Була ця Скринька кращого з майстрів. Орнаментом оздоблена народним. Приваблювала сяйвом благородним, І вид її серця і душі грів. Мудрій до Скриньки підлетів І хоч свого не вихваляв уміння, Хоч і приховував уміло нетерпіння, Одначе щось поставив на меті. І там натискує, і тут, І гладить верх, і знизу стука, Обмацує ребро, і заглядає в кут — Не піддається хитра штука! Але ж він був мудрець! Здадася Скринька, хай їй грець! Відкрила скарби Мудрію за творчі муки. І той зиркнув туди-сюди. Мерщій у Скриню руки І... замітать сліди! Отак воно в житті буває: Один і без секрета Скриньку не чіпає, А в іншого така рука, Що краде навіть з-під замка!
