Злетіла пробка вище всіх. Напій іскристий, наче сміх, Розлився по бокалах. А пробка, доки ще літала, Гадала: — За мене п’ють! Оце політ! Вже стеля близько! Ура, товариші! Привіт! — І... впала низько, Аж під диван. — Нічого, ось мене... хвилиночку терпіння... Знайдуть, похвалять за уміння, І слава прогримить, як барабан! — Та вже минулася година. — Мене забули?! Тьху, лиха личина! — І Пробка враз Надулась від образ: — Немає правди! Ні! Отак трудиться, А слави не добиться. Буває, хтось людину підштовхне, Вона поробить місяць і гадає, Що вже на славу право має. А потім чисто все кляне: — Де правда?! Скривдили мене!
