В погожий день ще ж на виду у всіх Ведмідь на пасіку забрався. Звалив на плечі вулика і геть подався. Господар думає: «Спинить, полаять би не гріх! А як образиться, на задні стане? Погано буде, ох, погано! Йому у лапи попадись… Ого!.. Чимало, ох, чимало крові пустить!» Аж чує — кличуть. — Ну, чого? — Та ось Зайців спіймали у капусті! — Зайців? В капусті? Привести! Ось ми дамо їм зараз на горіхи! Ну що, спіймалися? Тремтять хвости? — Та ми… — Цить! Розкричались! Тихо-о! Ось ти, стара Зайчихо, говори! — Та що казать. Капусту ж ви зібрали, А ми де-де листочки підбирали, Як і завжди бува осінньої пори. — Я бачу все! Та ще й закони знаю! Вас за крадіжку покараю! — Та змилуйтесь! — На душу взяти гріх? Ні-ні, карати треба всіх. — А от Ведмідь, що вулика поніс До себе в ліс, Він що — за мед у вас працює? — Господар нібито й не чує, Своєї гне: — Ви ще не знаєте мене, Кажу заздалегідь! — Але узнаєте! Зайці узнали… А Ведмідь?
