Маленьке Порося спитало у Бика: — Чи можу я великим стати, Щоб славу і пошану мати? — Тут, братику, історія така: Потрібна праця — бо від неї сила. І ще раз праця — волю гартувать. І ще раз праця, коли хочеш знать. Тебе ж лінивим матінка зробила. Свиня, почувши ці слова, Шепоче Поросяткові: — Дурниця! Нам ця порада не годиться — Занадто у Бика премудра голова. А нам якого треба хисту? Щоб стать великим — слід побільше їсти! І ще запам’ятай: для праці є Осли, І не хвилюйся, що брудне ти з виду. Ми всі такими змалечку були. Лягай в калюжу, жди обіду. І Порося лягло. Коли ж обід настав, Наїлось вдосталь, напилося, І знову у калюжі простяглося. І день за днем отак минав... А далі? Не пишеться, немовби щось спиня, Бо з Поросяти виросла Свиня! Якої ще для нас моралі?!
