Євген Васильченко

Байки

Картина і Рама

У сиву давнину
Тіль Уленшпігель розмальовував стіну.
Бо доручили панство зобразити,
Щоб кожен знав, яке воно цабе.
— Зроблю! Не пожалію сам себе! —
Вклонився Тіль. — Ви будете хвалити! —
А сам зрадливу посмішку ховає,
Бо добре гонористих знає.
І от жаданий час настав.
Тіль Уленшпігель панству так сказав:
— Коли з картини геть додолу
Полотнище впаде оце,
То знатний вздрить своє лице,
А простолюд стіну побачить голу!
Приготувалися! І — три! І — два! І — раз! —
Завмерло панство, витріщило очі.
А серце — тіп! «Мене нема якраз!
Я сірячок!!! О леле! Знатним хочу!
І буду знатним!» — Це збагнувши вмить,
З них кожен розпочав хвалить
Своє зображення. Вигадував деталі,
І фарби, і контрасти і так далі.
А в рамі ж тій ні фарб, ні полотна.
Лише голісінька стіна.
Джерело:
Васильченко Є.Д. Гоп, мої гречаники: Байки. Гуморески / [Худож. Л. К. Сторожук]. — X.: Прапор, 1984.— 47 с., іл.