Дереться Павлик на високу грушу. Тверда кора Коліна обдира. Ще й Гриць старається ятрити душу: — Не вилізеш! Бо руки, брат, слабкі! На грушу зазіхали й не такі! А ти учора ще в пісочку грався. Я так і знав! Зірвався! — Та Павлик знов до груші підступив. Настирливість — це половина діла. Все вище, вище… Стоп! Перепочив, І знов по стовбуру сорочка забіліла. — Назад! — горланить Гриць. — Куди б я ліз?! Звідтіль упасти можна! Та Павлик вже вгорі, і вниз Поглянув переможно. І миттю Гриць становище збагнув: — Кинь, Павлику! Для друга! Хоч одну! Такого друга гнати слід: Не дружба головне для нього — Стиглий плід.
