— Прощай-но, Голубе, лети — В Шуліки маєш вмерти за громаду. Це тяжко, знаю. Але де знайти Для всіх нас рятівну пораду? Тут Півень поглядом обвів Принишклу зграйку Голубів: — Лети вже, брате, Від смерті всіх нас рятувати! Зітхнувши, Голуб не сказав нічого — За рід пташиний вмерти був готовий. Летить і думає: а чом це ми та ми Заради спільного рятунку Шуліці маєм потраплять до шлунку? Чом Півень власними грудьми Себе і нас не захищає? А що як... що він заспіває? І Голуб поверта назад: — Ох, Півне! Справа не пішла на лад. Вечеряти дзьобастий тільки Півнем хоче! Казав: «Чекатиму до ночі». — Н-не роз-зумію! — Від слів тих Півень посивів. — Та я... Та бач... Літати я не вмію... Адже таких, як я, Шуліка ще не їв. То, може, хтось... О, лишенько!... О, жах!.. Порадник добрий на словах...
