Микола Тищук

Байки за сюжетами Людвіга Гольберга

Цапок-філософ

Незгоди життьові пекли Цапкову душу,
І він рішив: — Піду, філософом зроблюсь. —
Та завагавсь: — Піти я не боюсь,
Але який то вигляд мати мушу! —
Спитав у Кішки. — Е, то не біда,
Була б лише довжезна борода! —
Цапок зрадів: Це є! Росте без допомоги!
— Це ще не все, — знов Кішка почала, —
Філософ мусить мати сильні роги,
— Що ж, — мекнув Цап, — їх матінка дала.
— Крім того, — напучала Кішка вперто, —
    Свої щонайбезглуздіші думки
    Філософи обстоюють до смерті.
— Я вмію й це, — Цапок запевнив Кицю, —
Не поступлюсь, ти знаєш, за дрібницю!
— Слід, — Юшка мовила, — одну деталь додати:
Ти, до всього, повинен буть пихатим.
— Дурниця, — мекнув Цап. — Пихи нам не шукати.
— То й все. Тепер, якби ще опанча.
    Взяли б учителем до панича. —
І щойно Цап надяг якусь ведмежу шкуру —
Ведуть до зали. Цап у люстру втупив зір,
        А з люстри звір
На Цапа витріщивсь погрозливо сердито.
— Це мій суперник! — Цап ревнув несамовито. —
Та я йому утну, що загнеться до часу!
     (У люстрі звір скривив гримасу).
— Ще й дражниться!.. — Цапок до люстри враз підбіг
    І недруга звалив до ніг…
Був суд. Був сміх. Цап бороди лишився,
    Щоб з люстрою-філософом не бився…

З глибин віків прийшла байчина ця,
Що видно бороду, не видно мудреця.
Джерело:
Тищук М. Ф. Пес і мікрофон: Сатира й гумор. Біогр. довідка: с. 61. — К.: Рад. письменник, 1985. —63 с.