Гнідий а Буланим стрілися у лузі. А звісно, як зійшлися давні друзі, То один одного і щиро привітає, І про здоров’я розпитає. Отож Буланого спитав Гнідий: — Ти гарно виглядаєш, друже. Торік ти був не те щоб геть худий, Проте і тлустий був не дуже. — Торік... Торік возив я камінь на будови, А з каменю який там жир? — Де ж ти тепер? — І-ггі, знайшов я пост чудовий: На формі я — найстарший фуражир. Тепер беру я першу пробу всюди. — А себто як? — Як декотрі і люди: Приміром, сіно, буряки, овес — Все те тягаючи, для кого я труджуся? Для тисячі корівок та овець. То якось вже один між ними переб’юся... Про кого байка ця, спитасте? Скажу: Про тих, що вилізуть із шкури, Аби пробитись до тієї хури, До тих товарів... тьху ти, збивсь: до фуражу.