Афіна флейтою натішитись не може (Богиня інструмент цей винайшла сама). До Зевса: — Дивна річ! Але, могутній боже, Не впораюсь — терпіння вже нема. Якби то музика, що так бентежить, кличе, У серце солод ллє й утіхи додає, — Ні! — дму й лише спотворюю своє Божественне обличчя!.. — Як знаєш, — буркнув Зевс, — так і чини, В самого справ по горло до весни. — Не витерплю! — Афіна флейту геть жбурнула. — Прокляття їй! Хто візьме флейту цю до рук — На місці приросте, страшних зазнає мук! — Богиня флейту кинула й забула. Одного разу через ліс Йшов Марсій і терпіння торбу ніс. Побачив флейту цей сатир фрігійський, Узяв, заграв і... вмить закляк на місці. Гра Марсій день і ніч, І — дивна річ! — Все меншає терпцю торбина, А флейта все слухняніша стає І врешті Марсію секрет свій віддає — Здолала божий інструмент людина! І Марсій рушив! Стихло в горах і долинах, П’янка мелодія над світом постає І з флейтою мандрує між народи. І влади божої, і райської уроди Замало, видно, для мистецької снаги: Терпіння і талант — ось головні боги!