Микола Тищук

Байки

Флейта

Афіна флейтою натішитись не може
(Богиня інструмент цей винайшла сама).
До Зевса: — Дивна річ! Але, могутній боже,
Не впораюсь — терпіння вже нема.
Якби то музика, що так бентежить, кличе,
У серце солод ллє й утіхи додає, —
Ні! — дму й лише спотворюю своє
    Божественне обличчя!..
— Як знаєш, — буркнув Зевс, — так і чини,
В самого справ по горло до весни.
— Не витерплю! — Афіна флейту геть жбурнула. —
Прокляття їй! Хто візьме флейту цю до рук —
На місці приросте, страшних зазнає мук! —
    Богиня флейту кинула й забула.
        Одного разу через ліс
Йшов Марсій і терпіння торбу ніс.
Побачив флейту цей сатир фрігійський,
Узяв, заграв і... вмить закляк на місці.
    Гра Марсій день і ніч,
        І — дивна річ! —
    Все меншає терпцю торбина,
А флейта все слухняніша стає
І врешті Марсію секрет свій віддає —
Здолала божий інструмент людина!
І Марсій рушив! Стихло в горах і долинах,
П’янка мелодія над світом постає
І з флейтою мандрує між народи.

І влади божої, і райської уроди
Замало, видно, для мистецької снаги:
Терпіння і талант — ось головні боги!
Джерело:
Тищук М. Ф. Пес і мікрофон: Сатира й гумор. Біогр. довідка: с. 61. — К.: Рад. письменник, 1985. —63 с.