Іван Сварник

Байки

Орел і Сорока

Орел по вуха закохався у Сороку,
Узяв законний шлюб,
І, хоч не був він однолюб,
Без неї вже ні кроку.
Летить ото у гори чи за море —
То що б там не було — Сороку на крило,
Хоч то вже не політ, а горе...
Сорока зразу скромною була:
У всьому слухалась Орла,
Не раз, не двічі
Любенько заглядала в вічі
І цмокала у шию волохату,
Не зазіхала навіть на зарплату.
Минуло так з півроку —
Еге, і не впізнати Білобоку.
— Ти що, здурів? — кричить на нього криком, —
Чому ти не порадився з Індиком,
Кого призначити заступником своїм?
Узяв би Ворона, із ним я падло їм,
Або хоч Сойку — то ж моя кума,
Бігме, старий, ти вижив із ума!
Якісь химери — мрія і мета,
Постійно рвешся в гори і до неба.
Невже тобі за всіх найбільше треба?
Не бійся, Півень в гори не літа,
Он на подвір’ї цілий день з курми,
Бо він розумний: зна, чого шукає.
Знайде зернину — курочку гукає.
Живуть спокійно, а не те, що ми...
Я ж мала женихів — що не було відбою,
А ось, дурна, зв'язалася з тобою... —
Так день у день скрекоче і скрекоче,
Уже й сама не зна, чого від нього хоче.
До того довела,
Що був Орел — і вже нема Орла.
Джерело:
Іван Сварник. Грицько на груші. – Бібліотека «Перця», №281. – К.: «Радянська Україна», 1984