Дмитро Шупта

З народних уст

Бувальщини зливаються в потічок —
І виникає диво-дивина...
Розказують: плюгавий чоловічок
Прокрався у садибу Рєпніна.

Спитаєте: — Чого б ото до князя
На чати, як світилася зоря? —
В садибу, кажуть, заповзла зараза
З приїздом молодого Кобзаря.

Не столочивши гарбузиння й гичку,
Коли ще псар собак не відпустив,
Заліз, пильненький, на колючу дичку —
На грушу грішну душу примостив.

Світився унизу Тарасів флігель —
Як на долоні видно все у нім...
Стукач на чатах зачаївсь, мов щиголь,
Над ним сіяв молодиковий німб.

І він тримався з усієї сили,
Як липли руки до гілля пітні...
— Не може буть, щоб не оголосили
За бунтареву голову платні!

Труджуся — я! А решта спить — сволота...
От, бач, порвав чумарку і штани...
Пильную — я! Така моя робота...
За це мене чекають ордени.

За віщо я тут мучусь і караюсь?
Чого сиджу тут як поганий тать?
Лиш за таку любов до свого краю
Потрібно нагороди роздавать!

От якби моїй вдачі не наврочить,
Щоб завершити справи грошові...
Це він — себе у гетьмани пророчить
Чи, може, в крайнім разі — в кошові!

О! Він ось нахиляється, щось пише...
Скоропис, жаль, звідціль не розберу...
Воно ж і ясно, чим поет цей дише,
Коли скидає з себе мішуру.

Я мушу поспішати — хай цидула,
Де треба, пробирається, як лис... —
Він посковзнувся —
Видно, трусонула
Мерзенну душу дичка,
Й він завис.

В піснях дзвенів проснулий гай недільний.
А ти виси, шаленцю, хоч-не-хоч!..
Не тіпався закляклий божевільний,
І крапала із нього чорна жовч.

...А сподівавсь оглянути запічок...
Але уроком для усіх лакиз:
Повісився на груші чоловічок —
Повиснув просто головою вниз.
Джерело:
Веселий ярмарок: Гумор та сатира. – К.: «Рад. письменник», 1989. – Вип. 7 / Упоряд. Ю.І. Цеков. – 1989, – 459 с.