Віталій Шпичка

Балада про магічні слова,
хитрунів і короткозорих добряків

1

На пухкому килимові моху,
Виставивши драні постоли,
Мудреці у первісну епоху
Ділове засідання вели.

Розглядалась справа термінова —
Про нестачу шкіри для взуття.
Готувалась грізна постанова,
Щоб робилось діло до пуття...

Звітувався завсировиною.
Про здобутки щедро говорив,
Діаграми виставив стіною,
Затулив процентами прорив,

Перспективу взявся малювати —
Зазирнув сміливо у віки...
(А в самого не світились п’яти,
Мозолі не лізли крізь дірки).

Загули мужі сивобороді:
— Покарати треба брехуна!
— Язика відрізати — і годі!
— Хай на палі краще покона!

Кулаком торохнувши у груди,
Аж луна озвалася в гаю,
Заволав засуджений:
                             — О люди!
Все як є, до крихти визнаю!

Запевняю!
             Каюсь!
                     Обіцяю!
Запорука тому — голова!

...Мудреці, здивовані до краю,
Ті незвичні слухали слова.

Каяття для них звучало вперше
(Бо епоха первісна була ж!),
І, обіруч голову підперши,
Кожен мислив:
                  «Спробуй-но не зваж!

Визнає — прийшов-таки до тями,
Обіцяє — теж тобі не жарт,
Запевняє— виправиться днями.
То ж хіба повірити не варт?»

Язика лишили...
                    Й щодо палі
Вирок був скасований —
                                 аж ну!
Хитруну довірили й надалі
Всю наявну шкірсировину.

...Із тих пір він каявся без ліку,
Як траплялась скрута у житті,
І дожив безбідно свого віку,
Вдячний всепрощенній доброті.

2

Гей, нема про ту епоху й згадки...
Та живі й донині хитруни —
Спадкоємці, учні і нащадки
Того прапразавсировини.

Як завалять десь роботу, зразу
У парадний гатять барабан
І, в тріскучу вирядившись фразу,
Цифровий навіюють туман,

Чарівну змальовують картину,
Де суцільні успіхи й прогрес...
А спитай конкретно за провину —
І вщухає той вулкан словес.

Хоч ніхто про палю вже й не знає —
Ледь запахне карою, умить
Віковічна формула лунає:
— Усвідомив!
                    Каюся!
                            Простіть! —
Та й, буває, сліпить мудрі очі.
Оживає прощене мурло
І уже по-змовницьки хихоче:
— Бач, і цього разу пронесло!

. . . . . . . . . . . . . . . . . .

Справа не в контактах з чаклунами:
Хитрунам відомо, що таки
Не перевелися поміж нами
Й надкороткозорі добряки.

Ми — не проти гуманізму і довіри,
В них окраса наших світлих днів!
А проте...
           Дотримуймося міри
Не на користь роду хитрунів!
Джерело:
Веселий ярмарок: Гумор та сатира. – К.: «Рад. письменник», 1983. – Вип. 5 / Упоряд. Ю.І. Цеков. – 1987, 383 с., іл.