Микола Шапошник

Сучка

Рано-вранці, напровесні,
Як коти мирились,
Молоді молодожони
Чомусь посварились.
Треба ж було чоловіку
Зопалу сказати:
— Мислиш, Галочко, невірно,
Час тобі це знати.
Галя в сльози: «Боже милий,
З ким я вік свій трачу, —
Я ні ласки, ні привіту
Від тебе не бачу.
Отже, я кажу неправду?
Отже, я брехлива?
Отже, гавкаю на тебе,
Як собака сива?»
І до неньки в двері поруч,
Аж зірвалась ручка:
— Мамулечко, Петро щойно
Сказав, що я сучка!
Джерело:
Шапошник М. Д. Усмішки козака Мамая / Післямова авт. — К.: Преса України, 1997. — 32 с.