Микола Шапошник

Скрути сама

Як чіп назюзяний,
Прийшов Назар додому.
Біля порога став —
Круту долає втому.
Як ту билину,
Хміль його хитає,
Стільця Назарій
Поглядом шукає.
Дружина враз до нього:
— Ти... бандюга!
Козел! Осел! Баран!
Ще й волоцюга!
Нікчемний злидень! Бомж
Загиджений з вокзалу.
Навіщо стільки пить,
Щоб аж з очей пищало?!
На кого схожий ти?
Де в біса надудлився?
Смоли кип’ячої
Вже краще б ти напився!
За кроком крок Назар
До ліжка дотягнув,
Надійно всівся
І руку простягнув.
— Миритись захотів?!
У-у! Іродська личина!
Сичить, як та змія,
Назарова дружина.
— Так знай — не буде це!
Не жди! Не сподівайся!
Ще, може, і поб’ю!
То ж, гаспид, начувайся.
Назарій — ні слівця,
Руки ж не опускає,
На жінку з-під повік
Опухлих позирає.
Всі лайки до кінця
Терпляче переждав,
З натугою жоні
Тихесенько сказав:
— Чом лаєшся, кричиш,
Мов ріжуть, далебі?
На... п’ять, а дулю з них
Скрути сама собі!
Джерело:
Шапошник М. Д. Усмішки козака Мамая / Післямова авт. — К.: Преса України, 1997. — 32 с.