Микола Шапошник

Ласкаве слово

Стрілись два молодожони,
Давай говорити.
Як кому в житті сімейнім
Доводиться жити.
— Як ти, Вітю?
— Та нівроку,
Краще і не треба.
— А ти, Женю?
— Та признаюсь,
Як на сьомім небі!
Жінка молиться на мене,
Лагідна, чудова.
Ще й ласкавим називає
Італійським словом.
— Яким словом?
— От забувся...
Як же його звати?
Але гарне... Як почую,
Терпнуть серце й п’яти.
Як же його?.. От же горе...
Ніяк в ум не ляже.
— Може, жінку запитати,
Нехай вона скаже?!
Щось у сінях зарипіло.
Голос жінки в двері:
— Ти з ким ото, кобеліно,
Півдня теревениш?
Джерело:
Шапошник М. Д. Усмішки козака Мамая / Післямова авт. — К.: Преса України, 1997. — 32 с.