Микола Шапошник

Добре серце

Іде Мартин вулицею
В темних окулярах.
Голова в зелених плямах,
Ніби у доларах.
— Що з тобою? — кум питає. —
Не нечиста сила?
— Яка сила? Це ж учора
Жінка так побила.
Кум аж цмокнув:
— Ой, жорстока!
Видно, била з перцем.
За що ж вона?
— За що, куме?
Та за добре серце.
Таку уже вдачу маю
Милосерднолюдську!
Інший гляне і байдуже,
Моє серце — дзуськи!
За все болить, за все ниє, —
Не спить, не дрімає.
Старається добро творить,
Саме ж лихо має!
З води дівчину вродливу
Витягнув я сміло.
А тут жінка з макогоном
І мене огріла.
— Не ждав таке, — кум бурмоче, —
Я від куми Ганни.
Звідки ж витяг? З річки? З ставу?
— Ні. З нашої ванни!
Джерело:
Шапошник М. Д. Усмішки козака Мамая / Післямова авт. — К.: Преса України, 1997. — 32 с.