Вовк і Лисиця

Одного разу хижий вбивця Вовк
Надів почесний лавровий вінок
І йде поволі величаво гаєм.
    Зиркне туди,
    Подивиться сюди,
Але його ніхто не славить, не вітає!
Побачать — і тікають хто куди!
Спиняє Вовк Лисицю: — Підожди,
        Пробач на слові,
Чому «ура!» не чути?
Я ж у вінку лавровім! —
Лисиця мовила: — Це не міняє суті,
Вінок твоєї не применшив люті!