Полікарп Шабатин

Байки

Ворона і Грак

        Клює Ворона прах Орла
        І топче широченні крила,
І пам’ять стерла б геть, якби могла,
Та стерти пам’яті несила!
Із лютістю знай дзьобом рве,
Не знає, де ота причина,
Чому і мертвий той Орел живе
У пам’яті сучасника і сина!
        Запитує Ворону Грак:
        — І звідки лють взялась у тебе,
        Чому докопуєшся так,
Чого тобі від праху треба?!
З живим би позмагалася Орлом,
Йому б сказала, що хотіла! —
— Еге! — Ворона каркнула зі злом. —
З Орлом віч-на-віч? Я ще не здуріла!
        Мені він — навісний,
Влаштовував на рід мій здавна лови.
Тепер нічим він не страшний,
Ні поглядом, ні логікою мови! —
        І ще завзятіше, лютіш
Довбає прах, давно зітлілий.
І що старається Ворона більш,
То лють стає безсила!

У чому ж байки суть?
Не виливай на мертвих лють!
Дивись у краще майбуття,
Бо там — ЖИТТЯ!
Джерело:
Шабатин П. Байкарня: Вірші. — К.: Дніпро, 2003. — 192 с.