Полікарп Шабатин

Байки

Трухляк і Ворона

            У заводі, біля ріки,
                Лише не знаю ким
                    І як,
        Покинутий валявсь Трухляк!
    Завчасно не потрапивши у діло,
    Колись м’ясисте, пружне тіло
    Порепалось, промокло, поруділо
                І сам Трухляк
Вже й до життя згубив колишній смак!
У юності не став він з лісу поспішати на роботу,
    Якось тихцем відбивсь від плоту
І в заводі зеленій, сонечком пригрітій,
Лежить собі, кляне усіх і все на світі!
    І річка не туди тече,
    І сонце надто вже пече!
От раз на ньому примостилася Ворона
Стара, стара і сизо-чорна:
    — Кар, кар!
    У заводі зостався,
За місцем теплим, Трухлячок, погнався,
До будівництва втратив смак і дар!
        З такого кругляка
Дошка була б ого яка!
А як на рами б пригодився,
    Хто б у вікно не подивився,
        То б славив вік!
А так поглянути на тебе жалко,
    Хіба який зупиниться рибалка
    Та ще ворона може сісти.
    А ти ж був — гонористий!
    Вважай, що марно втратив вік!
    Якщо підніме хто, та висушить на дрова,
    То ще — сяк-так.
        Тепер — Трухляк!
        Бувай здоровий!

Сердечно кажучи, між нами
Таке буває часто з хитрунами!
Джерело:
Шабатин П. Байкарня: Вірші. — К.: Дніпро, 2003. — 192 с.