Полікарп Шабатин

Байки

Трибуна і Шлях

(Тема Павла Загребельного)

    Долаючи баюри й рівчаки,
    Мости споруджуючи пружні,
        Надійні і потужні,
        Не для одної лиш ріки!
    Обходячи скелясті гори,
        У радості і горі,
    Перетерпівши воєн неймовірний жах,
        Упевнено й бадьоро
    Людське багатомовне море
До кращого життя стелило широченний шлях!
        Аж ось на розі,
    В розхристаній, нахабній позі
    Заголосила верескливо, злобно
        Трибуна саморобна:
— Огляньтесь, люди, зупиніться,
    Для чого вам гуртом трудиться,
    Стелить дорогу в майбуття?
    І так коротке в нас життя!
        Хай кожен напрямки
        Собі протоптує стежки,
    Широкий шлях нам не годиться! —
        І заволала,
        Шлагбаумом упала,
І голодовкою усіх злякала...
    І що б то людям, бачачи псяюру,
Гуртом, сміливо скинути Трибуну у баюру!
        Ба ж — ні,
        Повірили брехні,
        Й сумні
        Настали дні!
Пішли колючими стежками,
З приватними, лихими хижаками,
Які засуджені іще минулими віками!
І вже тоді, коли й обличчя стали в реп’яхах,
        Дійшли до тями —
    Трибуни охрестили нас старцями.
Та краще дружно прокладать широкий шлях!

Мораль. Найбільше лиха ллється із трибун,
Коли із них патякає бовкун!
Джерело:
Шабатин П. Байкарня: Вірші. — К.: Дніпро, 2003. — 192 с.