Полікарп Шабатин

Байки

Сурмач

В той час, коли ще не було ні літаків, ні бомб,
    А війни бушували, як і нині,
Щоб осудить отих, котрі були в тім лихові повинні,
    Цю байку склав Езоп.

        Сурмач скликав
        На бій війська!
    Лиш тільки звук його сурми лід тиші
        Розколов,
    Летіли в бій і кінні, й піші,
    І колісниці стрімголов!
Здіймалась курява довкола аж до хмар.
Стрімким, могутнім мався бути той по ворогу удар.
Сурмач вперед побіг, не зустрічаючи ніяких перепон,
    І вмить до ворога потрапив у полон.
    — Убить його, не гаючи й хвилини! —
    І вмить до ворога потрапив у полон.
Наказ віддав по війську Нач.
— Та що ви, я ж ні в чому, батечку мій рідний, не повинний! —
Упавши на коліна, плаче, повзає і проситься Сурмач.
    — У мене ж у руках одна сурма
    І зброї іншої нема!
За що ж, за що мені за всіх нести таку смертельну кару!
    — За те, що ти підняв війська
    Задля нанесення по нас удару!
Ти бунтував їх розум навісний —
Не мирно жить на світі між людьми,
    А кликав їх до бою! —
Махнув мечем — Сурмач наклав тут головою!

Підбурювачі воєн, кривавих колотнеч,
    На ваші голови чекає меч!
Джерело:
Шабатин П. Байкарня: Вірші. — К.: Дніпро, 2003. — 192 с.