Полікарп Шабатин

Байки

Сонце і Крижина

Коли настала гожа днина,
Злякалась Сонця керівна Крижина!
Її тримали дні зимові,
Вітри холодні, стужі люті,
Сніжинки, підлабузники візерункові,
Готові замести сліди, щоб гнів забути!
Настав розплати час.
Розплакалась Крижина:
— Хіба ж я винна?
Вітри холодні збили з пантелику нас!
Тепер я добра для Людини!
— Ну, посміхнись, хоч напоказ.
Зроби приємне їй хоч раз!
І пам’ятатиме повік
Тебе робочий чоловік! —
Але Крижина ще страшніше хмурить брови
І диха холодом і злом.
Немає серця і нема любові,
У неї крижане чоло!

Я кригу не виню, вона холодна від природи кожна,
Але людей подібних ще, на жаль, зустріти часто можна!
Джерело:
Шабатин П. Байкарня: Вірші. — К.: Дніпро, 2003. — 192 с.