— Чому, подруго мила,
Невесела й сумна,
Чом хобот опустила
І мовчазна, мов та стіна?
Чи не спіткало часом лихо? —
Питала Зебра у Слонихи.
А та стоїть чорніша ночі
І з нею розмовлять не хоче!
— Та поділись! Бо горе і найгірше,
Коли поділишся, мина хутчіше!
Чи знов побилися Слонята,
Що скрізь валяються дрючки?
Чи син, ледащо, нежонатий,
Чи заміж не беруть дочки?
Чи, може, рідні нездорові?
— Таке плетеш! — розсердилась Слониха
І розридалася на слові. —
Тут інше лихо.
Не знаю тільки, хто у цьому винен,
Медалі не дали Слонові,
А він сьогодні — іменинник!
Як часто нагороди роздають
Без всякої на те причини!
