Слониха

    — Чому, подруго мила,
    Невесела й сумна,
    Чом хобот опустила
    І мовчазна, мов та стіна?
    Чи не спіткало часом лихо? —
    Питала Зебра у Слонихи.
    А та стоїть чорніша ночі
    І з нею розмовлять не хоче!
— Та поділись! Бо горе і найгірше,
Коли поділишся, мина хутчіше!
    Чи знов побилися Слонята,
    Що скрізь валяються дрючки?
    Чи син, ледащо, нежонатий,
    Чи заміж не беруть дочки?
    Чи, може, рідні нездорові?
— Таке плетеш! — розсердилась Слониха
    І розридалася на слові. —
    Тут інше лихо.
Не знаю тільки, хто у цьому винен,
Медалі не дали Слонові,
А він сьогодні — іменинник!

    Як часто нагороди роздають
    Без всякої на те причини!