— Чому, подруго мила, Невесела й сумна, Чом хобот опустила І мовчазна, мов та стіна? Чи не спіткало часом лихо? — Питала Зебра у Слонихи. А та стоїть чорніша ночі І з нею розмовлять не хоче! — Та поділись! Бо горе і найгірше, Коли поділишся, мина хутчіше! Чи знов побилися Слонята, Що скрізь валяються дрючки? Чи син, ледащо, нежонатий, Чи заміж не беруть дочки? Чи, може, рідні нездорові? — Таке плетеш! — розсердилась Слониха І розридалася на слові. — Тут інше лихо. Не знаю тільки, хто у цьому винен, Медалі не дали Слонові, А він сьогодні — іменинник! Як часто нагороди роздають Без всякої на те причини!