У понеділок, день важкий,
Поклавши голову сатирика на плаху,
Питала в’їдливо Сокира бідолаху:
— Ти довго ще писатимеш байки?
Критикуватимеш дебелий мій обух?
Із леза ніжного знущатись будеш?
Та я із тебе виб’ю дух,
Щоб інші пам’ятали люди.
Проси, поганцю, миру! —
І хутко замахнулася над головою!
Побачивши кістляву над собою
Поет сказав:
— Ох, мало, мало я писав сатири!
