Узимку по льодку
Безпечно пересік Осел ріку.
Хваливсь, що Богу на догоду
Здолав велику перешкоду
І натякав про нагороду.
Пішла зима, настало літо,
Зустрів Осел у лузі Барана
І ну бундючитись, хвалитись гордовито,
У груди бити копитом:
— Для мене річка не страшна!
Я перешкоду отаку
Здолаю нашвидку.
— Та в ній не видко дна, —
Баран показує на воду.
— Ти боягуз! —
Осел кричить на друга, —
Я глибини не побоюсь,
Не промине хвилина-друга, —
Я на тім боці опинюсь!
Позаздриш ти мені... —
Шубовсть у воду — й опинивсь на дні;
Отак і люди діють безголові,
Що не зважають ні на час, ні на умови!
