Узимку по льодку Безпечно пересік Осел ріку. Хваливсь, що Богу на догоду Здолав велику перешкоду І натякав про нагороду. Пішла зима, настало літо, Зустрів Осел у лузі Барана І ну бундючитись, хвалитись гордовито, У груди бити копитом: — Для мене річка не страшна! Я перешкоду отаку Здолаю нашвидку. — Та в ній не видко дна, — Баран показує на воду. — Ти боягуз! — Осел кричить на друга, — Я глибини не побоюсь, Не промине хвилина-друга, — Я на тім боці опинюсь! Позаздриш ти мені... — Шубовсть у воду — й опинивсь на дні; Отак і люди діють безголові, Що не зважають ні на час, ні на умови!