Поглянувши із хати, Як кіт — гроза мишей, улігся біля льоху спочивати, Хома розгнівався на нього — ну нізащо! (Я знав таку лиху натуру!) — Диви, яке ледащо, На сонці гріє шкуру! — І лютий, злий На нього вилив з шаплика помий, І шасть до хати. Схопився Кіт, мов навісний, Почав Хому питати: — Що ж ти зробив зі мною? Тебе ж ніколи я ні разу не гнівив. Подумав би своєю головою, За віщо брудом так мене облив? — Хома сопів, мов біснуватий, Та не хотів вини своєї визнавати. А ти тепер, невинний, спробуй від помий Себе відмий І людям доведи, що ти ні в чому перед ним не винуватий.