Поглянувши із хати,
Як кіт — гроза мишей, улігся біля льоху спочивати,
Хома розгнівався на нього — ну нізащо!
(Я знав таку лиху натуру!)
— Диви, яке ледащо,
На сонці гріє шкуру! —
І лютий, злий
На нього вилив з шаплика помий,
І шасть до хати.
Схопився Кіт, мов навісний,
Почав Хому питати:
— Що ж ти зробив зі мною?
Тебе ж ніколи я ні разу не гнівив.
Подумав би своєю головою,
За віщо брудом так мене облив? —
Хома сопів, мов біснуватий,
Та не хотів вини своєї визнавати.
А ти тепер, невинний, спробуй від помий
Себе відмий
І людям доведи, що ти ні в чому перед ним не винуватий.
