Закомизилося горіхове лапате листячко, зашелестіло Із Кореня поглузувать йому, бач, закортіло: — Старий Горіше, зшерхло в тебе тіло, Тримаєшся лише землі своєї. Ось ми — то зовсім інше діло, Не дуже сподіваємось на неї. Щодня справляємо із вітром ювілеї, За обрій синій нас він понесе! А там корінню не бувать вовіки, от і все! — Пошелестіть, зелені гайдуки, — Сказав Горіх, — Та почешіть бездарні язики, У вас короткий вік. В Горіха листя вже було, По-різному себе вело І вести буде, Про що засвідчать люди. А вам скажу: не варто рідне ображать коріння, Бо з нього виросли і ви, і ваше покоління!