Закомизилося горіхове лапате листячко, зашелестіло
Із Кореня поглузувать йому, бач, закортіло:
— Старий Горіше, зшерхло в тебе тіло,
Тримаєшся лише землі своєї.
Ось ми — то зовсім інше діло,
Не дуже сподіваємось на неї.
Щодня справляємо із вітром ювілеї,
За обрій синій нас він понесе!
А там корінню не бувать вовіки, от і все!
— Пошелестіть, зелені гайдуки, —
Сказав Горіх, —
Та почешіть бездарні язики,
У вас короткий вік.
В Горіха листя вже було,
По-різному себе вело
І вести буде,
Про що засвідчать люди.
А вам скажу: не варто рідне ображать коріння,
Бо з нього виросли і ви, і ваше покоління!
