Базар вирує. Все тут є — Миски, труси, обценьки, чоботи. А дід — корову продає: Надумав він позбутись клопоту. Стоїть, а на очах — сльоза: Жаль розлучаться з худобиною. Аж гульк: — Почому ж ця коза? — У себе чує він за спиною. Оглянувся — стовбичить щось: Червона пика, чуб до хлястика, Та ще й од сміху залилось — Аж гучно щелепами ляскає. — Коза?! — старого гнів трясе. Замовк, очима люто водячи. — Та це ж... породистий осел! Як не впізнав ти свого родича?
