Вже років, напевно, із десять підряд Павло із Петром йдуть удвох «на більярд». О, ні, не щодень, а коли вихідні. Це ж скільки — ану, підкажіте мені — Зіграли, коли по п'ять партій за матч? «Та десь із шість тисяч!» — сміється читач. Так, справді, шість тисяч тих партій було, І всі до єдиної виграв Павло! Сміявся: — Ну як в тебе руки ростуть? То ж явна підставка — ти ж мажеш і тут!.. Аж раптом сьогодні — сказився більярд!.. Петро взяв та й виграв п'ять партій підряд... Що сталось? А ви запитайте в Павла: Учора в театрі нарада була. Павло вів нараду (бо він — режисер!) І мовив: — Щаслива хвилина тепер! Це ж років із десять велися бої, І виграли ми, побратими мої: Ми «Гамлета» ставим! Дозріли, пора! Хто — Гамлет? Гадалося: роль — для Петра, Та хоч ми і друзі, я мушу однак Сказать, то Петро наш для цього — слабак: Не те то рапіру — не вдержить кия! Цю роль має грать не хто інший, а я!.. Чи ясно тепер вам, я хочу спитать, Чому став Петро у Павла вигравать?
