Окуляри. Шевелюра. Глянеш — видний і на зріст... Кажуть всі, що він «фігура, Визначний спеціаліст!» Ходить чутка — дуже здібний, (Є звання. І немале!), Дуже людям він потрібний, Всюди ждуть його. Але... Марно тиха клієнтура В коридорі стала вряд: Знов застряла десь «фігура», Бо в «фігури» — п’ять посад! Кажуть, десь він «консультує», Та ніхто не знає — де... У п’яти місцях працює, А фактично він — ніде. Сьомий день реєстратура Як не ловить — не спійма. Мов той Фігаро, «фігура» Там і тут — його нема! Ось нарешті їде, схоже, (Упіймали, затягли.)... Та хіба комусь поможе, Як нема йому коли!? Прибіжить, помиє ручки... Півгодини — і встає... (Та зате у дні получки Він кругом на місці є!), Стиль такий а чи натура, Та по суті — гастролер. Може, й справді він — фігура, Мав заслуги!.. А тепер? Кине «здрасті» — мчиться далі, Мов на гонках верхівець... І тому, замість моралі, В цьому вірші під кінець Буде усмішка похмура: Треба дійсно мати хист, Щоб гасать, як та «фігура» — Стрибунець-спеціаліст!
