В одному лісі, на периферії, Ішли концерти Солов’я. (До речі, був на них і я). Співак, — немов угадував присутніх мрії, — Такі бадьорі й голосні Співав пісні, Що і ві сні Ніхто не чув іще ніколи, Що задоволені були Місцеві Леви і Орли, Уже не кажучи про нижчі кола. Після концерту — оплески, букети, Від похвали шумів розкішний ліс, Усі кричали: «Браво!» «Біс!» На другий день тамтешні всі газети Дали рецензії, портрети І відзначали всі, що Соловейко зріс. Співак Схвильований до сліз. Ще б пак! Буквально скрізь Концерти йдуть, як кажуть, «на ура!» ...За змістом баєчки пора Задерти ніс моєму співаку, Та не таку Він лінію обрав. І скажем прямо: Соловейко прав! Він докладав уміння й сили, Учився вдень і уночі, За це його ще більше полюбили Розумні, вдячні слухачі. * * * Мораль, як завжди, йде в кінці: Митці! До вас по щирості звертаюсь я: Учіться в Солов’я!
