Колись-то десь, в якімсь краю Хвалився Заєць у гаю, Що хижаків він виведе на чисту воду: — Я все життя на тім стою!.. Давно пора узятися за капосну породу!.. І вірний був своїм словам: На першій же нараді Такий вчинив гармидер, тарарам — Куди тому оркестру на параді. Згадав усі гріхи: І те, що до Вола рівнятись має звабу, Що дметься, як міхи... Ну, словом, вщент розніс він... Жабу. А потім, через рік чи два, В гаю порушив знову тишу — Кричав такі слова, Що валідолом рятували... Мишу. — Чого ідеш в обхід?.. Чом зразу не обернеш Вовка на каліку?.. — Питавшу Зайця не один сусід. — Адже тобі не стачить віку. А Заєць вуса — круть: — А ті, що Вовка б’ють, Хіба по два віки живуть?..