Колись-то десь, в якімсь краю
Хвалився Заєць у гаю,
Що хижаків він виведе на чисту воду:
— Я все життя на тім стою!..
Давно пора узятися за капосну породу!..
І вірний був своїм словам:
На першій же нараді
Такий вчинив гармидер, тарарам —
Куди тому оркестру на параді.
Згадав усі гріхи:
І те, що до Вола рівнятись має звабу,
Що дметься, як міхи...
Ну, словом, вщент розніс він... Жабу.
А потім, через рік чи два,
В гаю порушив знову тишу —
Кричав такі слова,
Що валідолом рятували... Мишу.
— Чого ідеш в обхід?..
Чом зразу не обернеш Вовка на каліку?.. —
Питавшу Зайця не один сусід. —
Адже тобі не стачить віку.
А Заєць вуса — круть:
— А ті, що Вовка б’ють,
Хіба по два віки живуть?..
