Одного разу Вовк і Заєць в парі Служили при отарі (Таке було та часом ще і нині є), І Заєць зовсім розходився — Проходу Вовку не дає: То Вовк не так на нього подивився, То мало спить, то зайве п’є, Негарно морщить лоба. То знайде в шерсті реп’яхи, То Вовчі вуса не сподоба, То ще якісь там відшука гріхи. — Та що це?.. Сором же дивиться!.. — Шепоче Вовкові Лисиця. — Докіль терпітимеш таке?.. А Вовк лише хвостом мотає: — Нехай, коли воно до критики падке, — Мені від цього шкоди ні на гріш немає. Дотіль не буду гнати на слизьке, Прощатиму усе плюгавій тварі, Докіль вона овець не лічить у кошарі.