Одного разу Вовк і Заєць в парі
Служили при отарі
(Таке було та часом ще і нині є),
І Заєць зовсім розходився —
Проходу Вовку не дає:
То Вовк не так на нього подивився,
То мало спить, то зайве п’є,
Негарно морщить лоба.
То знайде в шерсті реп’яхи,
То Вовчі вуса не сподоба,
То ще якісь там відшука гріхи.
— Та що це?.. Сором же дивиться!.. —
Шепоче Вовкові Лисиця. —
Докіль терпітимеш таке?..
А Вовк лише хвостом мотає:
— Нехай, коли воно до критики падке, —
Мені від цього шкоди ні на гріш немає.
Дотіль не буду гнати на слизьке,
Прощатиму усе плюгавій тварі,
Докіль вона овець не лічить у кошарі.
