Зустрілись два братки — Сіренький Віл і Віл муругий. Сіренький так собі — гладкий, А другий... — Ну, що з тобою сталось, Бицю, — Сіренький жалібно пита. — Перетворивсь на тріску ти, на спицю — Аж ребра випинають з живота. Узяв би приклад хоч із мене — І не товстий, а пальця не ввіткнеш. — Ех ти, теля зелене!.. Адже ти возиш, косиш ти ореш, — Взяла муругого скорбота. — Від того не помреш — Не та, браток, робота! А от якби тебе в мою на тиждень запрягти — Не знав би, де і шкуру діти. — Ой, лишенько! Що ж робиш ти? — Пишу про працю звіти. * * * І в нас подекуди таку підзвітність завели — Їй-бо, не витягають часом і Воли.