— Ого!.. Та ти того... З самим Орлом знайомий, кажуть, здавна. — Та те, Їй-бо, пусте — Не вельми справа, брате, славна, Стис Дзьоба Горобець. — Якось сидів я на вершині (Заніс же грець Мене аж в гори сині). Дивлюсь, а там внизу, в долині, Орел сідає на хлівець. Тепер воно, звичайно, смішки, А от тоді ця оправа іншою була — Відразу аж чотири кішки Напали на Орла. Мене взяло оте за серце, Не стримався, подався вниз. Ох, і завдав же клятим перцю!.. Одну загнав у хмиз, А третю... Ні, спочатку другу У кропиву, в яругу. — Куди ж поділася четверта?.. — Вона була, голубчику, уперта. Отож і довелось Мені її рішити, Аби Орлам було вільніш на світі жити. — Це бачив хтось?.. — Та хто б там взявся, звідки?.. І взагалі — хіба мені потрібні свідки?..