— Ого!..
Та ти того...
З самим Орлом знайомий, кажуть, здавна.
— Та те,
Їй-бо, пусте —
Не вельми справа, брате, славна,
Стис Дзьоба Горобець. —
Якось сидів я на вершині
(Заніс же грець
Мене аж в гори сині).
Дивлюсь, а там внизу, в долині,
Орел сідає на хлівець.
Тепер воно, звичайно, смішки,
А от тоді ця оправа іншою була —
Відразу аж чотири кішки
Напали на Орла.
Мене взяло оте за серце,
Не стримався, подався вниз.
Ох, і завдав же клятим перцю!..
Одну загнав у хмиз,
А третю... Ні, спочатку другу
У кропиву, в яругу.
— Куди ж поділася четверта?..
— Вона була, голубчику, уперта.
Отож і довелось
Мені її рішити,
Аби Орлам було вільніш на світі жити.
— Це бачив хтось?..
— Та хто б там взявся, звідки?..
І взагалі — хіба мені потрібні свідки?..
