Шуліка в шпаківні

    — Тепер то ми з тобою рівні, —
Хрипить Шуліка, вдершись до шпаківні. —
        Ну, чим Шуліка не Шпачок?..
І пір’ячко, і хвостик он, і крила...
    І звичка спільна, люба, мила —
        Не їсти кісточок:
І ти, і я лишаєм їх в саду чи в полі.
        — Це так —
    Кісток лишається доволі, —
        Озвався сумно Шпак. —
Та все ж сказать дозвольте вашемосці,
    Що різні залишаємо ми кості.

* * *
    Проста у байці суть:
    За морем, кажуть, мода ходить —
    Хижак себе бажає «онародить».
        Та лихо — кості видають.