Віктор Лагоза

Байки

Що посіяв, те й пожни

Як старість зазирнула до Луки,
На скроні білим снігом впала,
Коли не сила звести і руки, —
    Лука згадав,
Що в нього є сім’я чимала,
    І заридав:
— Ну, що робити, бідний, маю?..
Один як палець пропадаю.
    Пішов би до діток
(Їх п’ятеро у мене, пам’ятаю) —
Вони старому відвели б куток,
Та лихо: прізвищ не згадаю!..
Джерело:
Віктор Лагоза. Вередливий слимак: байки та гуморески. – Харків: Прапор, 1973 . – 65 с.