Віктор Лагоза

Байки

Рябко та паркан

    Заледащів Рябко докраю,
    Таким зробився неборак,
    Що цькуй на нього зграю
    Усіх навколишніх собак —
    Рябко не підведе і носа.
    — Навіщо?.. — помете хвостом,
Ледь-ледь розплющить очі, гляне скоса
    І знову захропе під парканом.
З Рябком чимало зіпсували нервів, крові,
    Та те усе пусте Рябкові.
Аж раптом налетіла буря-ураган,
Грудьми натисла на кілки дубові —
        На землю впав паркан.
Рябка ураз немов би підмінили —
        Гарчить, стриба,
    А треба, то й щосили
Жене сусідських псів до дальнього горба.
    Що ж трапилось з Рябком?
Адже були безсилі пуга і копистка.
        Раніш Рябкова миска
    Стояла за дубовим парканом,
        А нині...

* * *
Продовжень тут нема. Нащо вони?
Адже частенько не Рябки у ліні винні —
А ті, хто зводить біля миски паркани.
Джерело:
Віктор Лагоза. Вередливий слимак: байки та гуморески. – Харків: Прапор, 1973 . – 65 с.