Віктор Лагоза

Байки

Овечка-секретарка

Дивацьку часом вдачу мають лісові царі:
Хтось з Левів взяв Овечку у секретарі.
— Мені не буде, — мовив, — збитку,
Я навіть вигоду тут міг би мать,
А то, бува, укусить чміль за хвіст чи литку,
І хочеш чи не хочеш, а усі дрижать.
Вівця ж — беззуба, з усіма поладить,
І дещо зайве, що буває в мене, згладить.
Від задоволення аж посміхнувся Лев —
    Нарешті в лісі буде тихо,
Ніщо не турбуватиме — ні писк, ні рев,
    Ні інше непотрібне лихо.
Вже десь через півроку із малесенькім гачком
До кабінету секретарки Лев проліз бочком,
    Щоб потайки зробити перевірку.
    Вмостився у куточку, у тіні,
    Зробив в листку дубовім дірку
Та й дивиться: чи так воно, чи ні?..
І справді, в кабінеті — цілковита тиша,
Прийому ждуть Ведмідь, Верблюд і Миша.
Та ось овечка голову підводить,
Про щось тихесенько чекальників пита.
А голосок… Сопілка так, напевне, не виводить,
    Куди до нього й флейта золота!..
І що ж?.. Отетерів нещасний Лев із дива,
    Звелася сторч руда у нього грива:
    Ще до кінця Овечка й слова не сказала,
А вже Верблюда дрож тіпає. А Ведмідь
    Хоч бурим був, а став біліть.
    А Миша враз без пам’яті упала.

* * *
Почухав тім’я Лев, очима блима.
А от не знать, чи розшолопав, розжував,
    Яку Овечці силу дав,
    У себе посадивши під дверима?
Джерело:
Віктор Лагоза. Вередливий слимак: байки та гуморески. – Харків: Прапор, 1973 . – 65 с.