Забувши, що чуже проміння відбиває,
Хвалився місяць якось зорям,
Що, буцім, він велику силу має:
Лани, гаї і простір моря
Своїм-бо сяйвом заливає
А сонце що?..
Ніщо!..
І якось, вибравши годину,
Він на хвилину
Собою Сонце затулив.
Побігли зразу тіні серед нив,
Похмура тьма лягла густа
На села і міста —
Настала всюди ніч.
І сам хвалько, згубивши блиск,
На чорний обернувся диск.
Добро, що втік він скоро пріч.
Біда, коли трапляються потуги
Одержать славу за чужі заслуги.
