Коли на ферму прикотили віз, Щоби ішли на висоті дебати, На нього й Півничок поліз — Забаглось дуже виступати. Хвилину воду пив, хвилину йоржив пір’я, А там і втяв: — Ку-ку-рі-ку!.. Аж луни ляснули в ярку. І знов зіскочив з воза на подвір’я. Ніхто утриматись не зміг, Бо не робили й спроби — Неначе від хвороби, Від реготу усі попадали із ніг. Та ось минає тиждень чи і два відразу, І знов не влад, не в тон, Уже не з воза — з перелазу Лунає Півня баритон. Ніхто не зна, чия у тім провина, Але сміялась тільки зборів половина. І повелось з того дня, Що Півень, як якусь роботу, Одне і те ж кричить із клуні, з лісу, з плоту, Й його ніхто не тільки не спиня, А навіть, як придавить Півня грип чи нежить, То й збори відкладають, доки перележить. * * * Нема у нас таких Півнів? Таке існує лиш у байці? А ви на зборах побувайте кілька днів І загинайте пальці.