Коли на ферму прикотили віз,
Щоби ішли на висоті дебати,
На нього й Півничок поліз —
Забаглось дуже виступати.
Хвилину воду пив, хвилину йоржив пір’я,
А там і втяв:
— Ку-ку-рі-ку!..
Аж луни ляснули в ярку.
І знов зіскочив з воза на подвір’я.
Ніхто утриматись не зміг,
Бо не робили й спроби —
Неначе від хвороби,
Від реготу усі попадали із ніг.
Та ось минає тиждень чи і два відразу,
І знов не влад, не в тон,
Уже не з воза — з перелазу
Лунає Півня баритон.
Ніхто не зна, чия у тім провина,
Але сміялась тільки зборів половина.
І повелось з того дня,
Що Півень, як якусь роботу,
Одне і те ж кричить із клуні, з лісу, з плоту,
Й його ніхто не тільки не спиня,
А навіть, як придавить Півня грип чи нежить,
То й збори відкладають, доки перележить.
* * *
Нема у нас таких Півнів?
Таке існує лиш у байці?
А ви на зборах побувайте кілька днів
І загинайте пальці.
