Була в Краваточки сестриця — Звичайна Рукавиця. Що та, що та — краса: І міняться, мов сонце, Що вранці світить у віконце, І грають сріблом, як роса. Та ось минуло із півроку. Немов 6и незначний і строк, На Рукавиці ж — сто дірок, Уже підшита тут, церована ізбоку... Краваточка ж півроку, Немов сьогодні із крамниці. — Чи ба ти, штука ж бо яка!.. — Дивуються, питаються в сестриці. — Яким ти чином збереглась?.. Адже носили нас однаково, щоденно. Краватбчка за вузлик гордо узялась, Хоча і мовила буденно: — Собі чогось значного не пришию, Але тихенько можу я сказать: Аби до віку добрий вигляд мать — Пнись не на руки, а сідай комусь на шию.