Була в Краваточки сестриця —
Звичайна Рукавиця.
Що та, що та — краса:
І міняться, мов сонце,
Що вранці світить у віконце,
І грають сріблом, як роса.
Та ось минуло із півроку.
Немов 6и незначний і строк,
На Рукавиці ж — сто дірок,
Уже підшита тут, церована ізбоку...
Краваточка ж півроку,
Немов сьогодні із крамниці.
— Чи ба ти, штука ж бо яка!.. —
Дивуються, питаються в сестриці. —
Яким ти чином збереглась?..
Адже носили нас однаково, щоденно.
Краватбчка за вузлик гордо узялась,
Хоча і мовила буденно:
— Собі чогось значного не пришию,
Але тихенько можу я сказать:
Аби до віку добрий вигляд мать —
Пнись не на руки, а сідай комусь на шию.
