За парканом стоїть Кислиця, Скосилася на Яблуньку в саду І злиться: — Сказать, що більше люблять молоду? Але ж ми однолітки — Однаково цвітем, однакове гілля. Та де ж воно береться, йде ізвідки, Що, мов, дарма мене ростить земля? Ну, що та Яблунька уродить? Плодів десяток там чи два — По половинці на їдця частенько не виходить. А я? Овва! Не видно й листя інколи бува. То чом не я, чому вона у всіх на мислі? — Це так, — озвався садівник із двору. — Плодів завжди ти родиш гору, Але усі вони дрібні та кислі. * * * Проста, як бачте, справа: Яка вже якість, то така і слава.