Недавно серед дня До стайні залетів Іван без шапки: — Давайте іншого коня, Бо цей стає в дорозі цапки!.. Йому ніщо ані батіг, ані кийок — Ірже, хропе, немов аж плаче, Але через рівчак, через пеньок, Хоч вбий, із вантажем не скаче. І що б ви думали? Дали, Дали, та ще й у воза запрягли. — Ан-н-ну!.. Аг-гей!.. Перемінили непокірну поторочу — Тепер зверну, куди захочу, — Іван коня репіжить з-за плечей. Рвонувсь новий ускач з узвоза, Звалив потрощений вантаж в бур’ян. А що ж Іван? Коня нового у нового запрягає воза. * * * Нікого я не хочу вчить ума, Лише пораджу думати хоч трішки: А чи буває, не дарма Ми декому даємо в руки віжки?